Теоретико-методична підтримка
Теоретико-методична підтримка
(підвищення рівня професійної обізнаності у психологічних категоріях, поняттях)
Запобігання булінгу в освітньому закладі
Особисті кордони потрібні учителю, учню. Нагальною ж потреба у встановленні та належному захисті особистих кордонів є саме у вчительській професії, оскільки учні тільки вчаться вибудовувати власні правила взаємодії та нерідко не розуміють, де порушують межі інших.
Булінг, професійне вигорання, підвищена тривожність та дратівливість, пасивна або активна агресія, ментальні розлади – все це може бути наслідками порушення вашого особистого простору, а також невміння його захистити.
Найбільш жорстокі прояви булінгу зазвичай відбуваються в підлітковому віці. Однак ще в молодшій школі кожен член класної спільноти займає свою позицію, починає відігравати в колективі певну роль. Тож вибір на жертву булінгу падає зазвичай не миттєво.
Булер і його прибічники можуть почати над кимось насміхатися. Якщо реакція «та, що треба» (особистість лякається, плаче, нервово відповідає агресорам), то буде спроба повторити ці принизливі жарти знов і знов.
Дорослому з дитиною треба говорити як з рівною, тобто як з дорослим. Можна сказати, що ви розумієте, що вона, напевне, зіткнулася зі складнощами і тому поводиться таким чином. Треба запитати, чи можете ви якось допомогти — поговорити, порадити, запропонувати бесіду з психологом. Важливо показати дитині, що її хочуть зрозуміти, а не просто звинуватити.
Дитина, за великим рахунком, і сама може не розуміти, чому так поводиться. Відповідно, не може сказати, що з нею відбувається. Про це завжди варто пам’ятати, адже в дітей може не знайтися слів для висловлення своїх емоційних станів, якщо їм у цьому не допомогти.
На жаль, не рідкість, коли й кордони вчителів порушуються школярами.
Корисними для вчителів будуть правила співпраці з учасниками освітнього процесу:
Відмовитись від частого підкреслювання здібностей одних учнів, неуспіхів інших.
Відмовитись від прямого протиставлення дітей одне одному.
Не “пиляти” і не “лаяти” при всьому класі. Розмовляти частіше.
Помічати найменші кроки до компромісу егоцентричних школярів, але не підкреслювати це різко як щось несподіване.
Називати всіх на ім'я і спонукати до цього дітей під час звернення одне до одного.
Постійно підкреслювати, що взаємостосунки у класі повинні визначатися не лише успішністю, а й тими добрими справами, які людина зробила для інших.
Частіше говорити із замкнутими, “нецікавими” учнями, адже поведінка дітей багато в чому має наслідувальний характер, і коли вони бачать, як учитель говорить з таким однокласником, починають також виявляти до нього інтерес.
Усе, що відбувається з учнями, сприймати всерйоз.
Розуміння та захист особистих кордонів, як і будь-яка навичка, потребує постійної практики. І практикуватися треба як учням, так і вчителям, як краще розуміти свої бажання, пріоритети та відстоювати межі.
Безпечна, доброзичлива атмосфера, заснована на довірі і повазі є найкращою основою, щоб запобігти булінгу (цькуванню) в закладі освіти.
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ ЩОДО АНТИБУЛІНГУ
У сучасній педагогічній практиці актуалізуються нові позиції педагога у співпраці з дітьми, учнями.
Охарактеризуємо деякі з них.
Педагог-фасилітатор у процесі взаємодії з дітьми, учнями сприяє розкриттю їхнього творчого потенціалу. Він забезпечує сприятливі умови для виявлення індивідуальності кожної дитини, спрямовує на пріоритети особистісного, інтелектуального, творчого розвитку. Термін «фасилітація» походить від англ. «to facilitate» — полегшувати, сприяти, допомагати. Фасилітативна функція виявляється в тому, щоб допомогти дитині віднайти, узагальнити, висвітлити кращі здобутки її досвіду, створити тим самим передумови для подальшого зростання. Фасилітація розглядається також як усвідомлене, самостійно ініційоване, спрямоване на опанування смислів як елементів особистісного досвіду учіння, у ході якого викладач-фасилітатор є помічником, допомагає самостійно шукати відповіді на запитання та оволодівати способами діяльності. Педагог-фасилітатор відкритий до спілкування, виявляє високий рівень емпатії (здатності бачити внутрішній світ, психічний стан іншої особистості), демонструє впевненість у можливостях і здібностях тих, кого навчає.
Педагог-модератор відіграє роль посередника, допомагає групі в постановці мети та визначенні шляхів її ефективного досягнення. Термін «модерація» походить від італійського «moderare» — пом’якшення, помірність, утримання. Модерація в сучасному розумінні — це сукупність технологій і методів організації взаємодії в групі, спосіб системного, структурованого проведення заняття, уроку з метою залучення учасників до вироблення рішень, плану дій, підведення підсумків стосовно проблеми, яка обговорюється. Модерація в групі дозволяє досягти мети із залученням творчого, професійного потенціалу кожного учасника. Модерація відрізняється від фасилітації. При роботі в групі фасилітатор, як правило, не планує структуру взаємодії учасників, проте реагує на перебіг дискусії, орієнтуючись на власні навички взаємодії з групою. Модератор заздалегідь розробляє сценарій процесу модерації, використовує методи, які дозволяють групі ухвалити рішення, виробити чіткий план дій. Отже, фасилітація спрямована на взаємодію, комунікацію, а модерація — на продукт. Як правило, діяльність педагога-модератора в групі складається з трьох етапів: вступу (постановка проблеми, ознайомлення з правилами роботи), робочого етапу (постановка ключових питань, послідовність певних дій, візуалізація), заключного етапу (представлення та фіксація результатів). Педагог-модератор сприяє тому, щоб увага групи концентрувалась на сутності проблеми, учасники подолали побоювання, негативну реакцію стосовно нової проблеми, сприйняли ухвалені рішення, мали більшу мотивацію до діяльності.
Педагог-тьютор — це фахівець системи освіти, який організує самостійне навчання за індивідуальною траєкторією, створює необхідні умови для реалізації індивідуальної освітньої програми учня, який навчається, у тому числі і в дистанційній освіті. Тьютор — від англ. «tutor» — консультант, викладач, який розробляє індивідуальні освітні програми, супроводжує індивідуальний процес навчання. Педагог-тьютор робить акцент на рефлексії, яка уможливлює усвідомлення учнями власних освітніх потреб і самостійне визначення ними змісту та форм і термінів навчання. Під патронатом педагога-тьютора учні осмислюють власні навчальні можливості та перспективи розвитку, вибудовують індивідуальну освітню програму.
Педагог-тренер — це фахівець із практичного навчання учнів за технологією тренінгу. Крім загально-професійних знань, він повинен мати підготовку щодо специфіки проведення тренінгу, відпрацювання конкретних умінь. Важливою складовою цієї діяльності є здатність до надихання на успіх, на пошук нових нестандартних рішень. Разом з аудиторією тренер «проживає» новий досвід, отримує натхнення від досягнення мети. Тому становлення педагога-тренера — це нові професійні вміння, нові особистісні якості, які потім проектуються на успіх групи в процесі тренінгу.
Що ж це таке - особистість? Як виховати дитину, щоб вона була особистістю?
Особистість - це сукупність різних рис та вад характеру, що роблять людину унікальною, несхожою на всіх інших. Вона містить у собі не тільки духовні властивості, але й фізичні, розумові, емоційні і соціальні, а також відбиває властивості, уроджені або обумовлені навколишнім середовищем.
Вплив розвитку на особистість:
Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичні здібності і доглянута зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини.
Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів і інтелектуальних здібностей дитини.
Емоційний розвиток є також невід’ємною частиною, яка залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Гнів, біль, смуток, радість, сум, сміх, лемент, шепіт тощо - усе це створює навколишню атмосферу і визначає поведінку дитини.
Велике значення має й соціальний розвиток, і перш за все розвиток здатності до спілкування, що є надзвичайно важливим не лише для дитини, а й для дорослої людини.
На що варто звертати увагу педагогу при навчанні та вихованні дитини в освітньому закладі:
-
Ім'я і його значення. У ранньому віці дитина починає усвідомлювати, що вона має індивідуальне ім'я. Завдяки імені і займеннику "Я" дитина навчається виділяти себе як персону. Ім'я набуває особливого значення. Ім'я дає дитині можливість представити себе як окрему, виняткову людину.
-
Формування образу тіла. За нормальних умов дитина постійно вправляється в різноманітних рухах і діях. Численні вправи, якими дитина займається разом із дорослим, являють собою не просто мускульну роботу (скорочення і розслаблення), а й формують складні інтеграційні зв'язки між мускульною роботою, зором, дотиком, тілесним почуттям рівноваги і координації в просторі, а також загальним результатом усіх зусиль і переживань. При цьому кожен рух має бути чітко збалансованим не тільки на рівні пальців, кисті, усієї руки, усього тіла, а й на рівні результатів від зробленої вправи. Хочеться підкреслити визначальну роль дорослого, який емоційно і фізично сприяє тілесному розвитку дитини. Близький для дитини дорослий охороняє його від ймовірних травм, чим наповнює його впевненістю у безпеці. Дорослий захоплюється успіхами дитини, чим підтримує і розвиває в ньому почуття самоцінності. Дитина із задоволенням опановує тілесні вправи, що лягають в основу його особистості.
-
Зазіхання на визнання - одна із найзначніших людських потреб. Вона ґрунтується на прагненні дістати високу оцінку своїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства. Зазіхання на визнання з боку дорослого. Проявляється в тому, що дитина постійно слідкує за дорослим - скільки уваги приділили йому, а скільки - іншій дитині. Тому важливе рівноцінне бачення дітей.
-
Ціннісні орієнтації на індивідуальний життєвий шлях людини. У цьому випадку мова йде про психологічний час особистості. Психологічний час особистості - індивідуальне переживання своєї фізичної і духовної зміни протягом часу, представленим у самосвідомості особистим минулим, сьогоденням і майбутнім. Образи пам'яті й уяви сприяють утворенню феномена психологічного часу.
-
Ціннісні орієнтації на соціальний простір, представлений у суспільній свідомості правами й обов'язками. Соціальний простір - умови розвитку і буття людини, що визначаються значеннями і змістом прав і обов'язків людини. Опановуючи обов'язки і права, накопичуючи певні знання про них, дитина не повністю усвідомлює їхнього значення для себе як людини. Практично права й обов'язки для дитини психологічно відчужені від його особистості, існують поза ним, при цьому обов'язки виступають у його свідомості як акт насильства, а права розчинені десь у соціальному просторі й існують як деяка абстракція. Тому важливо про це з дитиною розмовляти.
Слід пам'ятати: мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне для людей життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути спрямоване виховання.
Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: учителя, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям "процес навчання" розуміють взаємодію учителя й учня.
Рушійними силами навчального процесу є його суперечності:
-
між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;
-
між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань;
-
між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння;
-
між розумінням матеріалу вчителем і учнями;
-
між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін.
Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.